У повсякденному розміреному житті кожен з нас має свій ритм і тип дихання. Які непогано задовільняють наші елементарні потреби.
Поки ми є молодими, здоровими та знаходимось у стані спокою, діафрагма чудово порається із функцією дихання, і ми навіть не замислюємось над тим, чим та як саме ми дихаємо.
Середньостатистична "людина з вулиці" робить біля 18 дихань на хвилину: що є менше 2-х секунд на кожен вдих чи видих. Таке
дихання - біля півлітри на вдих/видих, - є вельми поверхневим і абсолютно ніяк не тренує і не вітерміновує старіння нашого основного дихального м'язу. Як результат ми маємо заміну м'язевої складової діафрагми на тугу сухожильну тканину.
Чим менше людина рухається, чим поверхневіше дихає, - тим швидше прогресує деградація тканин дихальних м'язів.
Це викликає проблеми не тільки із самим диханням. А ще й
із застоєм циркуляції лімфи. Так, діафрагма є насосом не тільки для повітря. Тож скільки б ви не "ганяти" лімфу на периферії тіла, це не буде мати очікуваного ефекту, доки ви не дасте собі ради із центральним її потоком.
Ще одна неприємність полягає у тому, що обмеження нормального ходу діафрагми завжди
супроводжується ще й запаленням внутрішніх органів. Особливо нирок та печінки, для котрих діафрагмальний рух є єдиним механізмом для трофіки та імунного захисту. В нормі
через постійні коливання діафрагми нирки мали б "проходити" близько 600 м на день, а печінка - усі 700, забезпечуюти тим самим постіну проточність та ремонт всередині себе.
На жаль,
в нас немає якоїсь культури, яка б доносила належним чином фундаментальні правила поводження із власним організмом. Тому більшість людей не забезпечують елементарних потреб свого тіла та мозку, тримаючи їх у тотальній гіподінамії (малорухливості) та хронічному стресі. А ті, хто хочуть навчитись пролонгувати свою молодість та здоров'я, у тому числі і для діафрагми, не певні, як правильно це робити і куди саме з цим питанням звертатись.
Тому типово й помилково за "тренування" дихальної системи приймають банальне прискорення дихання.
Коли під час стресу організм змушений працювати швидше, а обмін речовин відбуватись скорше, - дихати частіше здається логічним, але виключно на перший погляд. Так,
кисень у тілі дійсно накопичується, але безпосередньо клітинами він засвоюватись не буде, - і ми отримаємо задишку.
Річ у тому, що кисень по крові переноситься еритроцитами. І щоб він зміг від'єднатися від цих кров'яних тілець, йому необхідна вуглекислота. Але оскільки ми видихаємо надто часто, вуглекислота із крові виводиться швидше, ніж реально встигає послабити зв'язок кисню з еритроцитами.
Щоб виправити ситуацію,
нам потрібно зберігати вуглекислоти більше і на довше, а для цього ми маємо
поглиблювати та розтягувати дихальні цикли. Одні із найкращих варіантів, щоб перевчитись із задишкуватого "кролячого" дихання на глибоке й пролонговане - це взяти уроки з фрідайвінгу чи звернутися до дихальних практик йоги.
А оскільки студія Розумна Йога Львів спеціализується (як несподівано) саме на йозі, про неї ми далі і будемо говорити. Найдоцільніше буде
розпочати навчання з йога-дихання Уджайї.
Ця дихальна техніка
надасть вам відчутні критерії по контролю над диханням, озвучуючи кожен вдих, і кожен видих протягом усієї їх тривалості. З уджайї ви збагнете, і як
калібрувати потік повітря через голосову щелину, - звужуючи чи розширюючи її отвір, - і як
вимірювати сам об'єм повітря, котрий ви вдихаєте/видихаєте щосекундно (докладно про техніку Уджайї з усіма її підводними каменями ви можете дізнатись зі статті
"Завдяки чому "повзання киликом" стає йогою?").
Що ж до
поглиблення дихання, тобто збільшення об'єму повітря у легенях, то з цим завданням прекрасно впорається
повне йогічне дихання.
Повний йогічний вдих плавно починається з опускання куполу дихальної діафрагми і зовні виглядає схоже на "надування" живота (про нюанси читайте нижче). Потім вдих продовжується:
повітря наповнює вже не тільки живіт, але й усю грудну клітину. Нижні ребра поступово роздуваються у сторони, середні виразно йдуть вперед, а верхні підіймаються вгору,
задіюючи навіть ключиці.
Видих здійснюється так само плавно і в тому ж порядку. Спочатку ущільнюється живіт, наче м'язи пресу стараються дістати до хребців попереку. А потім ви довидихаєте із грудної клітини і всі ребра знову стискаються до центру.
За правильного виконання повне йогічне дихання
сприятливо впливає на тонус діафрагми, масажує внутрішні органи, дозволяє легеням розкритися. Та на практиці таке йога-дихання, на жаль, не завжди та й не усім реально здійснити; а на класах "йога для початківців" - таке дихання надто часто обертається на банальне надування живота при "схлопнутій" грудній клітині.
Для еталонного повного йогічного дихання потрібно чітко розрізняти якою саме частиною живота ви дихаєте.
Щоб замість опускання діафрагми ненароком не відключити функцію підтримки внутрішніх органів та утримання попереку від надлишкових навантажень. Тобто у повному йогічному диханні слід задіювати виключно верхні 2/3 живота: трикутник, що розташований між середніми та нижніми передніми ребрами - простіше кажучи, - та частина живота, яка є вищою за пупок.
Незважаючи на існування класів по маточному диханню,
ні маткою, ні тазовою діафрагмою люди дихати не вміють. Тож натужування нижної частини живота ніякими цілющими властивостями не володіє (про інші міфи щодо йогічних практик ми вже писали у нашій статті
"Звідки беруться невиправдані очікування від практики йоги?").
Якщо ж ви
вагітні, маєте
проблеми із тиском, опущенням внутрішніх органів, схильність до
запалення у черевній порожнині, хронічні болі у попереку, що ускладнюють контроль спини, та ще й робите щось, що вимагає серйозного включення м'язів пресу, -
повне йогічне дихання краще замінити на "полегшену" його версію (з яким дискомфортом можна продовжувати займатись, а якого однозначно варто уникати у практиці, ви дізнаєтесь із 4-ї частини нашої статті
"Як керувати болем?").Тут вас врятує
реберне дихання (майже усе те саме, окрім маніпуляцій із "надуванням" живота). Це коли ви "дихаєте у ребра" і вони настільки розштовхуються у різні сторони, що
всередині грудної клітини обсяг простору суттєво збільшується. Таке дихання суттєво знижує внутрішньогочеревний тиск і викликає певний присмоктувальний "вауумний" ефект, який
відчувається як припідняття внутрішніх органів, а виглядає як злегка втягнений живіт та яремна ямка (заглиблення у нижній частині шиї).
Реберне дихання прекрасне тим, що змушує більше концентруватись саме на русі ребрами і
тренує ті глибокі міжреберні м'язи, що відповідають за довдих та довидих. Саме оті м'язи,
неправильна робота котрих так любить викликати в нас міжреберну невралгію (те відчуття, коли у стані спокою з'являється різкий пронзаючий біль у грудній клітині, що часто приймають за сердцевий напад, і через котрий якийсь час не можливо ні вдихнути, і видихнути й краплини повітря, - те ще "задоволення").
Окрім того, рух в ребрах призводить до руху у хребті з усіма його малюсінькими хитросплетеними м'язами, що 27/7 перебувають у режимі "маленького пса" - завжди або налякані, або злі. Тим самим
реберне дихання налагоджує адекватний тонус міжхребцевих м'язів, забезпечує хребту належний відпочинок та оновлення і навіть сприяє формуванню правильної постави.
Це є той
мінімум, котрий повністю покриє ваші дихальні потреби як пересічної людини.
Якщо і коли ви усьому вище навчитесь, середньостатистичне життя "людини з вулиці" навряд чи задовільнить ваші потреби у якості життя та здоров'я. Але ви все ще можете сумніватись, чи "йти вам на йогу?", чи "йти ще кудись?", чи "взагалі нікуди не йти?", - на цей випадок в нас вже готова для вас стаття
"Шо такого особливого у цій вашій йозі? Та нахіба воно мені?". І як тільки вас затягне, вертайтесь за 2-ою порцією порад щодо дихання, котрі вже чекають на вас нижче.